Західна Сахара (Western Sahara)
З 1963 року Західну Сахару, окуповану Іспанією до 1975 року, було включено до списку ООН щодо несамоврядних територій на вимогу Марокко. Це найменш населена територія в цьому списку (враховуючи її невелике населення) і, безумовно, найбільша за площею. 1965 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила свою першу резолюцію щодо Західної Сахари, просячи Іспанію деколонізувати територію. Рік по тому Генеральна Асамблея ухвалила нову резолюцію з проханням про проведення в Іспанії референдуму з питання самовизначення. 1975 року Іспанія передала адміністративний контроль над територією спільному управлінню Марокко (яке офіційно претендує на територію з 1957 року) та Мавританії. Спалахнула війна між цими країнами та сахравійським націоналістичним рухом, Фронтом ПОЛІСАРІО, який проголосив САДР з урядом у вигнанні в алжирському Тіндуфі. Зрештою Мавританія відкликала свої претензії 1979 року, а Марокко забезпечило собі фактичний контроль над більшою частиною краю, включаючи усі великі міста і більшість природних ресурсів. Організація Об'єднаних Націй вважає Фронт ПОЛІСАРІО законним представником сахравійського народу і стверджує, що сахраві мають право на самовизначення.
З моменту підписання угоди про припинення вогню за підтримки Організації Об'єднаних Націй 1991 року, дві третини краю, включно з більшою частиною узбережжя Атлантичного океану, перебувають під управлінням уряду Марокко за мовчазної підтримки Франції і Сполучених Штатів Америки, а решта — під САДР за підтримки Алжиру. На міжнародному рівні такі країни, як російська федерація, зайняли загалом двозначну і нейтральну позицію щодо домагань кожної сторони та наполягали аби обидві сторони домовилися про мирне врегулювання. І Марокко, і Полісаріо намагалися посилити свої домагання шляхом накопичення офіційного визнання, особливо з боку африканських, азійських та латиноамериканських держав. Фронт Полісаріо отримав офіційне визнання САДР у 46 державах і набув розширеного членства в Африканському союзі. Марокко заручилося підтримкою своєї позиції з боку урядів кількох африканських країн, а також більшої частини мусульманського світу й Ліги арабських держав. В обох випадках визнання за останні два десятиліття продовжувалися і скасовувалися залежно від розвитку відносин певних країн із Марокко.
До 2020 року жодна держава-член Організації Об'єднаних Націй ніколи офіційно не визнавала суверенітет Марокко над частинами Західної Сахари. 2020 року США визнали суверенітет Марокко над Західною Сахарою в обмін на нормалізацію відносин Марокко та Ізраїлю.
1984 року попередник Африканського союзу, Організація Африканської Єдності, визнала САДР одним із своїх повноправних членів із таким же статусом, що й Марокко, через що Марокко висловило протест, призупинивши своє членство в ОАЄ. Марокко було повторно прийнято до Африканського союзу 30 січня 2017 року, забезпечивши мирне врегулювання суперечливих вимог між Марокко і САДР та зупинивши розширення свого виключного військового контролю за рахунок будівництва додаткових стін. Поки їхній конфлікт не буде остаточно вирішено, Африканський союз не робитиме жодних офіційних заяв щодо кордону, що розділяє суверенні території Марокко і САДР у Західній Сахарі. Натомість Африканський Союз бере участь у місії Організації Об'єднаних Націй, щоб підтримувати припинення вогню і досягти мирної угоди між двома його членами. Африканський союз надає миротворчий контингент місії ООН, розгорнутої задля нагляду за буферною зоною поблизу «фактичної» межі стін, збудованих Марокко в Західній Сахарі.
Західна Сахара розташована на північно-західному узбережжі Західної Африки і на порозі Північної Африки. Із заходу омивається східними водами Атлантичного океану, межує з Марокко на півночі, Алжиром на північному сході та Мавританією на сході та півдні.
Край знаходиться серед найпосушливіших і найнесприятливіших місць на планеті, а земля вздовж узбережжя є низькою плоскою пустелею, що поступово здіймається, особливо на півночі, до невеликих гор до 600 м заввишки на східній стороні.
Хоча навесні у цій області можуть виникати раптові повені, постійних водотоків немає. Іноді прохолодна прибережна течія може викликати туман і рясну росу.
Влітку панує надзвичайна спека із середніми максимумами 43–45 °C у липні і серпні; взимку дні також вельми спекотні із середніми максимумами від 25 до 30 °C. Утім у північній частині краю вночі стовпчик термометра може опускатися нижче 0 °С, а в грудні і січні бувають заморозки, хоча й рідко.
Західна Сахара містить чотири наземні екорегіони: сахарські галофіти, середземноморські акацієво-арганові сухі ліси і соковиті зарості, атлантична прибережна пустеля, а також північносахарські степи та рідколісся.